Новые тур. обьекты

«CITY HOLIDAY RESORT & SPA» 5*

08130, Украина, г. Киев, ул. Большая Кольцевая, 5

«У ПОТТЕРА», хостел

58000, Україна, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 54

«HOTEL 12»

61045, Украина, г. Харьков, пер. Отакара Яроша, 4

Поиск по сайту
Главная О проекте, контакты Карта сайта
  /     /   «ПОКРОВСКАЯ ЦЕРКОВЬ и ДЕНДРОПАРК села Сулимовка»

«ПОКРОВСКАЯ ЦЕРКОВЬ и ДЕНДРОПАРК села Сулимовка»

Киевская обл., Бориспольский р-н, с. Сулимовка Более детальную информацию можно получить в Бориспольском отделе культуры
Тел.: (04495) 6-15-50
www.borispol-rada.gov.ua

ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА ТА ДЕНДРОПАРК СЕЛА СУЛИМІВКА

Покровская церковь

Покровська Церква

Покровська Церква

Покровська Церква

Покровська Церква

Сулимівський дендропарк

Сулимівський дендропарк

Сулимівський дендропарк

Сулимівський дендропарк

Сулимівський дендропарк

Сулими були дуже багатими, але від їх численних маєтків, сіл і хуторів до ХХІ століття дотягли лише три Сулимівки – два села та великий будинок у Києві.
Якихось півгодини їзди від столиці – і ви потрапляєте в обійми високих предковічних дерев, пахучих трав і зовсім іншого ритму життя. Село Сулимівка, що на Київщині, кажуть, колись було величезним та розкішним. Відгомін золотих часів уцілів у вигляді дендропарку, колись закладеного сином гетьмана Федором Івановичем Сулимою, каскаду водойм (один ставок почистили місцеві ентузіасти, два інші поволеньки заболочуються), а головне – храму Пресвятої Богородиці Покрови – одному з перших зразків української архітектури XVIII століття, увінчаного ще тими, автентичними козацькими хрестами.

Гетьман України Іван Мазепа
надпись Іван Михайлович Сулима – легендарна особистість, керівник, вояк, який не йшов на жодні союзи ні з Польщею, ані з Росією. Його не любила Росія і не визнавала Польща. А тим часом прості українці-козаки обирали Сулиму гетьманом Війська Запорізького за те, що був людиною мужньою, освіченою і стратегічно вельми витонченою. Доки Іван Сулима тримав гетьманську булаву – українці отримували тільки перемоги. Жодної поразки. Поляки з турками прозвали Сулиму «Азовський вовк» через те, що винайшов щось на кшталт підводних човнів і таким чином проникав разом з військом крізь усі протоки і водні канали. Козаки під проводом Івана Сулими ходили і на Трапезунд, і на Константинополь.
Історики висувають дві версії походження гетьмана Івана Сулими: одні кажуть – з Волині, інші – з Чернігівщини. Так чи інакше, а ще юнаком став помічником керуючого панськими маєтками Борисполя. Згодом (1615 року) за вірну службу польський магнат Станіслав Жолкевський подарував Сулимі землі кількох сіл включно з Сулимівкою та Лебедином. Воював з турками і якось потрапив до них у полон, кілька років провів на галерах. Поневіряючись у неволі, щиро милився Божій Матері та обіцяв, якщо звільниться, побудувати на місці дерев’яної церкви у Сулимівці цегляний храм Божий на честь Божої Матері Покрови – захисниці козаків, сімей, дівчат, жінок. І вочевидь виконав обіцянку. 1962 року Іванові Сулимі разом з побратимами таки вдалося звільнитися, захопити турків у полон, підійти до Риму та віддати полонених  на розсуд Папи Римського Павла 5. Як винагороду за мужність Іван Сулима одержав Золотий Хрест з рук найвищого католицького священика. Після цього згуртував побратимів та вирушив до України, аби зібрати ще більше військо. Сулима став гетьмном уперше 1632 року, коли загинув у боях його попередник. Зорганізував похід на Трапезунд, який підняв білі прапори та капітулював. Була ще низка переможних морських походів. Все це налякало тодішніх союзників – турків і поляків – і вони за допомогою французького інженера Мішеля Боплана спробували закрити козакам доступ до Азовського і Чорного морів. Та Сулима підпалив вибудовану Бопланом фортецю. Тоді турецькі й польські можновладці взяли в заручники реєстрових козаків з сім’ями, а коронний гетьман Конецьпольський обманом захопив Івана та його сподвижників на суд у Варшаву. Їм, шістьом, присудили смертну кару. Одного – неповнолітнього Полуботка – помилували, про що згодом поляки дуже жалкували, адже то був майбутній гетьман України. А гетьмана Івана Сулиму – і про це слід пам’ятати – стратили по-звірячому жорстоко: відтяли голову, руки і ноги, а частини тіла розвісили на стінах фортеці у Варшаві. Потому кості гетьмана України були захороненні на території помістя Стєвки. Дружина Івана Михайловича Параска просила польську владу повернути їй останки чоловіка за велику винагороду, то отримала відмову. Адже поляки чітко знали, що легендарний непереможний гетьман стане народним кумиром, до могили якого стікатиметься люд, а козаки даватимуть клятву на вірність.
Чутки і легенди про скарби Сулими живуть у народі й досі.

ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА
Покровська ЦеркваУ 1622-1629 роках Іван Сулима побудував у селі Покровську церкву, яка стоїть і донині. Це кам'яна поштукатурена споруда, що є одним із ранніх зразків стилю української архітектури. Свого часу церква могла виконувати фортифікаційні функції. Також вона слугувала усипальнею для роду Сулим.
Покровську церкву можна вважати однією з головних пам'яток культової архітектури Лівобережжя, створених у першій чверті XVII століття.
Внутрішнього розпису вона ніколи не мала. Стіни церкви прикрашались іконами, які у випадку нападу забирались із церкви. У XVIIІ столітті у храмі з'явилась ікона «Покрова», а також портрети Семена Сулими та його дружини Параски. Ці портрети вважаються шедеврами українського живопису заключного періоду «козацького барокко» і зберігаються (разом з іконою «Покрова») в Національному музеї українського образотворчого мистецтва.
Довгий час церква мала тесове покриття, але 1838 року його замінили на залізне (при цьому, ймовірно, було змінено форму купола). А у 1900 році до церкви прибудували триярусну дзвіницю. Знавці архітектури твердять, що це значно спотворило загальний вигляд храму.
У 1886 році поряд із храмом поховали князя Петра Олександровича Багратіона, що був племінником відомого полководця Петра Івановича Багратіона. Тоді ж у Сулимівці залишились жити сестри князя – останні із відомого грузинського роду Багратіонів. Княгині так і не одружились, хоча вважались красунями і мешкали в Сулимівці до приходу радянської влади.
отец МалимонВ радянські часи сулимівська церква була пограбована. Із склепів винесли майже усі останки Сулим, а також старовинні ікони і портрети. В церкві розміщували і табір для військовополонених, і стайню, і склад. Святиню врятувало те, що у радянської влади було двояке відношення до роду Сулим. В першу чергу це були представники ненависного дворянства – пригноблювачі народних мас. Але Івана Федоровича Сулиму вони вважали повстанцем проти гнобителів (ледь не революціонером) і сподвижником Богдана Хмельницького, тому мали до нього деяку повагу, і навіть Сулимівську вулицю в Києві не стали перейменовувати.
Пізніше, у 30-ті роки церкву хотіли повністю зруйнувати. Один чоловік поліз, щоб спиляти хреста. Упав, убився. Більше ніхто не наважився підняти руку на хрести. Дякуючи цьому знаковому випадкові до днів сьогоднішніх вони збереглися – дивовижно красиві, трохи незвичні за формою, так звані «козацькі чайки».
Пізніше всі коштовності Храму були розграбовані. Царські ворота нині – в музеї, чаша – в золотій палаті. Оригінал родової ікони «Покрова Сулимівська» перебуває у Музеї образотворчого мистецтва у Києві. Плащаницю 1942 року вивезли до Ленінграду, де вона безслідно зникла. Залишилася ікона «Зняття з Хреста» початку XVII століття, написана на пергаменті, а також ікона на металі, написана учнями Васнєцова. Коли 1958 року закривали храм, цю ікону зняли, кинули на підлогу і тодішня голова сільради топталася по ній ногами, після чого жінка 20 років лежала паралізована. Ікона «Нев’янучий цвіт», з якою ще козаки ходили у походи, збереглася завдяки тому, що один дідусь вирішив її «врятувати» та покрив двома шарами паркетного лаку. 1922 року на виконання декрету Леніна було конфісковане панікадило на нужди голодуючих Поволжя.
На стіні Храму Покрови міститься ксерокопія давнього фото – це отець Павло Малимон, який служив у сусідньому селі Малій Стариці та 1937 року страчений у Биківні «за шпіонаж».
Довгі роки Храм Покрови у Сулимівці зазнавав осквернення. Розікрали все, навіть табличку – напис на стіні, на якій були викарбувані імена меценатів-відбудовників храму. А потім і скіфську бабу з гетьманського парку поцупили. Постамент надмогильного пам’ятника Петру Багратіону певний час слугував підставкою для корита, з якого корови пили воду.
Кажуть, доки останки похованих не були сплюндровані, село Сулимівка процвітало й розвивалося. Тут був колгосп-мільйонер, окреме родильне відділення, 11-річна школа, дитсадок, зубопротезний кабінет. А потім – село занепало і нині у цьому благословенному куточку Київщини приписано лише 132 особи.
Вже у період незалежності згадали про Сулимівську церкву. Було проведено мінімальну реставрацію. Коштами прочан відновили іконостас, яким раніше слугувала ширмочка. За допомогою мецената Олександра Котелянця на церковному подвір'ї збудували криницю. Люди з сусідніх сіл тягнуться до старовинного Храму за благодаттю.

СУЛИМІВСЬКИЙ ДЕНДРОПАРК
Сулимівський дендропарк Таємницями, що чекають своїх дослідників оповита історія колись прекрасного Сулимівського денропарку, який міститься на 17 гектарах землі. У кращі часи тут існувало знамените озеро Дзеркальне, де картинно плавали лебеді (нині – болото, суціль поросле чагарником). До наших днів збереглися деякі реліктові дерева, котрі аби не згинути потребують догляду. Серед зелених див дендропарку туристам демонструють Дерево закоханих: дуб і липа зрослися так, що неможливо відрізнити один стовбур від іншого. На загал, унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва Сулимівський дендропарк нагадує дрімучий ліс. Сьогодні важко уявити, що менше століття тому парк був оточений водою, милували око ажурні місточки, яскраві клумби, а кожен подорожній міг відпочити під кронами розкішних дерев на численних лавочках. У Сулиміському парку стояв гетьманський будинок, від якого майже не залишилося навіть фундаменту. Старожили розповідають, що поруч з маєтком існувала оранжерея, де росли бузок, жасмин, різноманітні квіти. Парк був розбитий на алеї – липова, осокорова, каштанова, вміщував у себе окремі гаї – дубовий, березовий, сосновий. В ньому діяли чотири танцмайданчики. Кажуть, ще на початку 90-х років минулого століття парк мав відносно непоганий вигляд, завдяки чому туристичний маршрут «Переяслав-Київ» пролягав через Сулимівку.

Київська обл., Бориспільський р-н, с. Сулимівка
Більш детальну інформацію можна дізнатися у Бориспільському Відділі культури
Тел.: (04495) 6-15-50
www.borispol-rada.gov.ua

Вхід до Покровської церкви та Сулимівського дендропарку – безкоштовний.